Скульптура доби грецької класики

  Розвиток скульптури після архаїчного періоду розділився на дві гілки: іонічну школу і аргосько-сикіонську школу.

Обидві рухались у напрямку опанування реальними пропорціями людського тіла і реалістичності спокійно поставленої фігури. Всі надбання обох шкіл синтезувала школа Аттики вже в 6 ст. до н.е. До середини 5 ст. скульптори Аттики вибороли панівні позиції і перетворили місто Афіни на загальногрецький центр культури. Скульптурні пам'ятки періоду класики мали всебічний зв'язок із суспільним життям дежави-поліса, що відбилось як на самому образі скульптурного героя, так і в його місці на головному міському майдані.

Однак нові вимоги і нові ідейні настанови прийшли у напружене зіткнення з умовністю і узагальненістю архаїчних творів. Перехідний характер мають скульптури на фронтонах храму Афіни Афайї на острові Егіне. Вони були знайдені на початку 19 ст. в надто порушеному стані. На реставрацію їх віддали відомому скульптору доби класицизму Торвальдсену.

Міфологічні теми і сюжети зберігають панівні позиції в скульптурі, але казкова складова міфів почала відходити в тінь і в кращих творах майже зникала. На перші позиції вийшли реалістичні пошуки, відтворення міфологічних образів у відповідності до сучасних потреб і ідей, осучаснення їх. Щось подібне відбувалось і в давньогрецькій театральній драмі, де панують твори Есхіла і Софокла.

В політиці і державній обороні на перший план вийшло військове протистояння з царською Персією. Вояки Персії захопили і вивезили архаїчні скульптури тираноубивць Ґармодія та Аристогітона. 514 року до н.е. вони убили афінського тирана Гіппарха і загинули самі. Але образ захисників грецької демократії став уособленням республіканського, нетиранічного правління і прагнення до нього. На заміну знищених скульптур доби архаїки скульптори Критій та Несіот виливають з бронзи нові фігури. В Персії шанують тирана, в Афінах відновлюють скульптури тираноубивців. Завдяки випадково збереженим давньогрецьким свідоцтвам, головними майстрами-скульпторами стають Агелад, Каламид, Піфагор Регійський. Саме вони зробили рішучій перехід до реалізму в скульптурі.

Скульптура доби грецької архаїки

 За висновками дослідників, давньогрецькі скульптори надихались скульптурами, баченими у ассірійців та у єгиптян, адже їх цивілізації були старішими за грецьку. Запозичення, однак, не було точним, а більш динамічним і своєрідним. Фігури давньогрецьких скульпторів розділяють на три групи —

Жінки, що сидять ( уособлення богинь )

Кора це зображення молодої дівчини в довгому одязі із ретельно-схематичним відтворенням одягу і зачісок.

Курос це оголена юнацька фігура без будь якого одягу і без зброї. Куроси найбільше зберігли впливи східних скульптур - звідси фронтальна подача і скутість фігури, повний зріст, розмір часто більший за людський, поставлена вперед ліва нога, руки вздовж тулуба тощо. Всі фігури з рисами узагальнення і спрощення, м'язи позначені натяками. Згодом обличчя скульптур починають озброювати так званою архаїчною усмішкою.

Створенню скульптур передувала архітектура. Відомо, що перший храм Гери спорудили близько 800 р. до н.е. на острові Самос. Другий храм Гери на Самосі пов'язаний з виникненням храмової архітектури на початку 7 ст. до н.е. Саме його вважають раннім прикладом грецького храму в його чистій і закінченій формі.

Третій храм на Самосі, Герайон, пов'язаний з діяльністю архітекторів-братів Ройка та Феодора. Вони були як архітекторами, так і інженерами, торевтами та скульпторами. Вони заклали практичні основи споруд на вологих та болотяних ґрунтах. З ними пов'язують і віднайдення техніки виливання бронзових скульптур в формах. Можливо, це вдале запозичення бронзоливарної техніки з Сирії.

Власна школа скульпторів склалась і на острові Крит. Античні міфи з захопленням розповідали про винаходи архітектора і інженера Дедала. Існування Дедала сумнівне, але хтось був його протопипом. Так, учнями Дедала вважають Дипойна та Скилла, котрі працювали в декількох грецьких центрах в 7 ст. до н.е.

Окрім Криту відомо щонайменше п'ять інших центрів виготовлення скульптур в Егейському регіоні — Парос, Хіос, Наксос, Самос та Мелос. Скульптурні майстерні на Наксосі вважають найстарішими. Саме в них були спроби створити і завеликі скульптури. На Наксосі знайдена скульптура-заготівка одинадцяти метрів довжиною, котра досі лежить в кам'яному кар'єрі. Скульптори-вихідці з Наксоса працювали на сусідньому Делосі, котрий був релігійним центром іонійського регіону з середини 7 ст. до н.е. До творів скульпторів з Самоса належить Гера Герама, одягнена в тонкий хітон та товстий гіматій. Самос був перехрестям різних культурних впливів сходу і суто Греції. Ймовірно, що через Самос в грецькі сакральні споруди потрапляли східні вироби з бронзи, котрі з початку 7 ст. до н.е. вплинули на грецьких ремісників і сприяли появі нового стилю - орієнталізуючого.

Вагомим був і внесок в розвиток скульптури з майстерень остріву Хіос. Збережені відомості про родину скульпторів з Хіосу, започатковану Міккіадом. Скульпторами були його син Архерм та онуки Афен та Бупал, що працювали на островах Делос, Лесбос та ін. Їх твори помітно вплинули на твори скульпторів Аттики, котрі в 6 ст. до н.е. запозичили іонійські знахідки і пристосували їх під власні завдання.

З початку 6 ст. до н.е. уславились і скульптурні майстерні острова Парос. Вони користувались покладами місцевого, пароського мармуру. Саме майстрів з Паросу запрошували на працю до себе урядовці міста Афіни. Продукція пароських скульпторів — куроси та кори, відомі пластичними контурами та емоційністю, такими відмінними від стриманої і схематичної продукції майстерень Кіклад

У 7 ст. до н.е., коли з'явилися перші статуї людини в повний зріст, куроси використовувались з подвійною метою. У храмах вони були втіленням обіцянок видатних еллінів, чому свідоцтво — написи, які часто зустрічаються на їх постаментах. Крім того, їх також ставили на цвинтарях, щоб позначити могили шляхетних громадян. На кладовищах ці куроси зображували покійних, як грецький ідеал мужності. У самий ранній період, ймовірно, куросам приписували магічні здібності, і вони могли бути уособленням Даймона богів (традиція, що збереглася і в наступні часи). Курос ніколи не був портретом якогось конкретного індивідуума. Приміром, один з відомих куросів служив надгробком Кроісосу (Kroisos), афінському солдатові, і на постаменті його написано: «Зупинись і погорюй перед пам'ятним каменем Кроісоса, тепер покійного». Давньогрецьке слово «пам'ятний камінь» — sema, вжите тут, показує, що цей Курос був символічною репрезентацією воїна, а не його портретом.

Мистецтво доби грецької архаїки мало здатність до динамічного і плідного розвитку — і не було застиглим чи консервативним, незважаючи на назву « Архаїка » (тобто старе і маловартісне). Воно поступово розвивалось і збагачувалось як в технічному, так і в художньому значенні. Деяки види мистецтв виривались вперед, особливо архітектура і живопис. Найбільші досягнення були у вазопису (Чорнофігурний вазопис), динамічному, здатному відтворити візуально значне коло ідей, міфічних чи побутових сцен, спортивних змагань, сцен боїв і сакральних свят.

Скульптура гомерівського періоду

  Серед найранішніх знахідок давньогрецьких скульптур — теракотова фігура кентавра, знайдена на острові Евбея і датована 920 р. до н.е. Теракота була розбита і похована в двох могилах. Одна нога кентавра має зображення шраму, що надало підстави дослідникам рахувати теракоту зображенням Хірона, що мав рану від стріли Геракла. Якщо це так, то дослідники мають справу з першим свідоцтвом про міф в давньогрецькій скульптурі.

Незабаром після закінчення Троянської війни із північних районів Балкан на Грецію хлинули дорійці (див. Дорійське вторгнення), які захоплювали, грабували та палили ахейські міста. Довше за інші протримались Мікени, проте і вони пали наприкінці 12 століття до н. е. Із знищенням грецьких міст загинула уся їх культурна спадщина того часу. Дорійці, щоправда, сприйняли релігійно-міфологічні уявлення своїх попередників, ремісничі традиції в кераміці та дрібній пластиці, але в цілому створили нову культуру. До 11 століття до н. е. дорійці заселяли вже весь Пелопоннес. Ранній період їх історії називають гомерівським, оскільки приблизно наприкінці 9 століття до н. е. — на початку 8 століття до н. е. були створені епічні поеми «Іліада» та «Одіссея», що нині приписуються авторству Гомера.

В цю добу формувалася складна система світобачення греків, яка знайшла своє відображення в їх унікальній міфології, тому майже все мистецтво цього періоду звернене сюжетами до міфології та її персонажів і героїв. Поетична фантазія стародавніх греків і нині продовжує впливати на нові покоління, невипадково давньогрецькі міфологічні сцени залишаються популярними темами навіть у сучасному мистецтві.

Монументальна скульптура гомерівської доби ( окрім поодинаких і випадкових зразків ) — не збережена. Відомості про її наявність є в уривках літературних творів старовинних авторів. Первісно це були грубо оброблені дерев'яні ідоли - ксоани. Ксоан — примітивна скульптура культового призначення, характерний для монументального мистецтва у Стародавній Греції архаїчної епохи, попередник культової статуї. На більш ранніх стадіях — дерев'яний стовп, розфарбований, прикрашений квітами і тканинами ідол, що втілював божество. Найвідоміший ксоан палладій, який зберігався в Ерехтейоні Афінського акрополя. За свідченнями стародавніх істориків, у ксоанів очі були зімкнені, а руки притиснуті до боків. За часів Павсанія (2 століття н. е.) їм ще поклонялися в деяких храмах. Пофарбовані у білий колір або розфарбовані кіновар'ю, вони були священні, і їх дбайливо зберігали, іноді у них був цілий власний гардероб.

Давньогрецька скульптура - уславлена галузь мистецтва староданіх греків, базова галузь західноєвропейської скульптури, її підмурки, сюжетна основа європейських стилів класицизму, маньєризму, академізму, постмодерну тощо.