Скульптура доби грецької класики

  Розвиток скульптури після архаїчного періоду розділився на дві гілки: іонічну школу і аргосько-сикіонську школу.

Обидві рухались у напрямку опанування реальними пропорціями людського тіла і реалістичності спокійно поставленої фігури. Всі надбання обох шкіл синтезувала школа Аттики вже в 6 ст. до н.е. До середини 5 ст. скульптори Аттики вибороли панівні позиції і перетворили місто Афіни на загальногрецький центр культури. Скульптурні пам'ятки періоду класики мали всебічний зв'язок із суспільним життям дежави-поліса, що відбилось як на самому образі скульптурного героя, так і в його місці на головному міському майдані.

Однак нові вимоги і нові ідейні настанови прийшли у напружене зіткнення з умовністю і узагальненістю архаїчних творів. Перехідний характер мають скульптури на фронтонах храму Афіни Афайї на острові Егіне. Вони були знайдені на початку 19 ст. в надто порушеному стані. На реставрацію їх віддали відомому скульптору доби класицизму Торвальдсену.

Міфологічні теми і сюжети зберігають панівні позиції в скульптурі, але казкова складова міфів почала відходити в тінь і в кращих творах майже зникала. На перші позиції вийшли реалістичні пошуки, відтворення міфологічних образів у відповідності до сучасних потреб і ідей, осучаснення їх. Щось подібне відбувалось і в давньогрецькій театральній драмі, де панують твори Есхіла і Софокла.

В політиці і державній обороні на перший план вийшло військове протистояння з царською Персією. Вояки Персії захопили і вивезили архаїчні скульптури тираноубивць Ґармодія та Аристогітона. 514 року до н.е. вони убили афінського тирана Гіппарха і загинули самі. Але образ захисників грецької демократії став уособленням республіканського, нетиранічного правління і прагнення до нього. На заміну знищених скульптур доби архаїки скульптори Критій та Несіот виливають з бронзи нові фігури. В Персії шанують тирана, в Афінах відновлюють скульптури тираноубивців. Завдяки випадково збереженим давньогрецьким свідоцтвам, головними майстрами-скульпторами стають Агелад, Каламид, Піфагор Регійський. Саме вони зробили рішучій перехід до реалізму в скульптурі.